Никогда не сдавайся! Стихи слепой женщины.
Шкарупа Людмила родилась 7 августа 1956 года в с.Калюжное Лебединского района Сумской области. Закончила харьковскую школу-интернат им. Короленко, переехала в Сумы и в 1976 году поступила на учебно-производственное предприятие при Украинском обществе слепых (УТОС). Там работала на сборочном цехе, изготавливала радиодетали, детали для телевизоров, утюгов, штекера, гнезда, клеммы. Тогда же и начала посещать хор при УТОС, где поет и до сих пор...
.Стихи пишет с 1980 года. Когда брат пошел служить в армию, она очень скучала по нему. Тогда ей посоветовали выразить свои чувства в стихах. Поначалу она не решилась на это, но уже через полгода появились первые стихотворения. На заказ она никогда не писала, стихи появляются сами собой. Также пишет песни.
Мама и брат Людмилы живут в Нижней Сыроватке.
Осіння пора
Вже осіння пора наступила,
І не балує сонце теплом,
І холодним дощем поливає
Жовте листя під нашим вікном.
Он верба свої віта схилила
І стоїть, мов в чарівному сні.
Ой вербичко моя, чарівнице,
Подаруй свою сукню мені!
Одягну оту сукню чудову,
Що на сонці, як срібло, горить,
Буду пісню співати тихенько,
По вологому листю ходить.
На рідній Україні
Там, де верби виросли зелені
І в садочку вишенька росте,
Я живу на рідній Україні,
Де бузок, черемуха цвіте.
Тут живу, і мрію, і співаю,
Тут я плачу, вірю і люблю.
Я завжди спокійно прокидаюсь,
На заняття йду, спокійно сплю.
Там, де верби виросли зелені,
Де ромашки, лілії цвітуть,
Я живу на рідній Україні,
Де матуся, друзі мене ждуть.
Мавка
Прохолодний вітер віє,
І по гілках дощ дзвенить,
На траві в зеленім платті
Дивна дівчина сидить.
Мавко, чом ти зажурилась?
Ти на мене подивись!
На сопілці я заграю,
Ти до мене посміхнись!
Прохолодний вітер віє,
І по гілках дощ дзвенить,
Поцілунки і обійми –
Це така щаслива мить!
Скоро дощ той перестане,
Ясне сонце засія,
Я без тебе жить не можу,
Мавко, ти навік моя!